Сфера зайнятості, як правило, асоціюється зі стабільністю через брак радикальних реформ. Проте під впливом ринкових умов та євроінтеграції змінюються як пріоритети держави, так і регулювання. Прокоментувати зміни, що відбуваються, в інтерв'ю «Юридичній практиці» погодилася Ольга Макогон, к.ю.н., у минулому адвокат, а нині виконувач обов’язків Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату).
– Ольго Валентинівно, які проблеми, пов'язані з трудовими відносинами, будуть для юристів пріоритетними найближчими роками?
– Пропоную розглянути ринок праці на прикладі юристів. Сучасні тенденції на ринку праці України в жодному разі не можна назвати win-win: маємо високий попит на трудові ресурси, але величезна кількість людей не може знайти легальну роботу з гідними умовами праці. Однією з причин називають застарілу систему вищої та професійної освіти, яка не може надати майбутнім фахівцям кваліфікацію, затребувану на ринку праці. Я не можу повністю з цим погодитися. Інша справа, що ця система зараз зорієнтована на задоволення власних потреб, а не працює в інтересах ринку. Саме тому в нас надлишок фахівців з гуманітарним профілем: юристів, економістів, перекладачів, менеджерів, маркетологів.
Середньостатистичний юрист може мати справу з тими ж негативними особливостями розвитку ринку праці, як і більшість людей, що працюють. Це підміна трудових відносин цивільно-правовими або господарськими, оплата праці «в конверті», звільнення з порушеннями норм законодавства. Багато фахівців стають безробітними. Наприклад, станом на 1 травня 2019 року до державної служби зайнятості було подано 288 вакансій для юристів. Водночас на обліку в службі перебували 1709 безробітних юристів. Також потрібно враховувати, що більшість юристів не звертаються в службу зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, вважаючи за краще шукати роботу самостійно.
Якщо говорити про те, як саме юристи можуть бути затребувані у сфері супроводу кадрових питань, то на першому місці зараз стоїть допомога клієнтам у коректному оформленні трудових відносин, роз'ясненні ризиків підміни трудових відносин цивільно-правовими або господарськими, щоб не було клієнту «нестерпно боляче» під час перевірки Державною службою України з питань праці. Залишається актуальною практика досудового врегулювання трудових спорів, а також супровід найму і звільнення керівників.
– Які стимули допоможуть роботодавцям наймати більше працівників: зниження єдиного соціального внеску (ЄСВ), компенсації від держави, гнучкі форми зайнятості чи щось інше?
– Працівника наймають тоді, коли є попит на застосування праці спеціаліста, що має необхідну кваліфікацію й навички. Хіба потреба роботодавця в працівнику зникне в разі відсутності пільг та субсидування з боку держави?
Зниження ЄСВ, на мою думку, не виправдало себе як інструмент легалізації трудових відносин, а «вибух нових робочих місць» завдяки зниженню не стався, хоча саме заради цього ЄСВ і знижувався. Це рішення призвело певною мірою до негативних наслідків в частині скорочення ресурсів для виконання державою своїх соціальних зобов'язань перед громадянами. Однак роботодавці змогли знизити податкове навантаження на фонд оплати праці. Це позитивний аспект.
Надання фінансових стимулів для роботодавців сприяє збільшенню нових робочих місць у рамках реалізації активних програм державної політики сприяння зайнятості. Чинний Закон України «Про зайнятість населення» передбачає право роботодавців отримувати компенсації за сплачений ЄСВ або в частині оплати праці. Такі активні програми підтримки зайнятості сприяють працевлаштуванню окремих категорій безробітних і в деяких випадках є аргументом на користь розширення робочих місць. Надання державною службою зайнятості фінансових стимулів сприяє і створенню робочих місць у малому бізнесі.
Розвиток зайнятості передбачає і розвиток трудового законодавства. Дотепер неналежним чином регулюється дистанційна зайнятість, зайнятість через сервіси економіки спільного споживання, інші види нетипової зайнятості.
– З якими юридичними проблемами стикаються наші громадяни, які працюють у країнах ЄС?
– Основна проблема – нелегальне працевлаштування. Я не буду аналізувати причини, які призводять до вибору нелегального працевлаштування. Зупинюся винятково на юридичному аспекті. Будь-яке працевлаштування в іншій країні має супроводжуватися отриманням дозволу на роботу, іншого аналогового документа, відповідних міграційних документів. Будь-яка тимчасова трудова діяльність за кордоном, навіть сезонна, яка особливо популярна серед українців, підлягає оформленню відповідно до законодавства країни перебування. Безвізовий режим не означає свободу пересування працівників. Українці, які приїжджають в іншу країну працювати нелегально, не стають на консульський облік, а це суттєво ускладнює надання допомоги в разі біди. Якщо говорити про співпрацю між профільними українськими відомствами і відомствами країн перебування українських трудових мігрантів, то воно ґрунтується на відповідних міжнародних договорах. Співпраця з польською стороною залишається недостатньо розвиненою і носить більше декларативний, ніж прикладний характер. Також, на жаль, з більшістю країн, які вибирають українці для роботи, такі договори відсутні, а чинні підлягають перегляду та налагодження міжвідомчих комунікацій практично з нуля.
– Як ви прокоментуєте діяльність посередників при працевлаштуванні?
– Як і в будь-якій сфері діяльності, є ті, хто дотримуються правил, цінують і бережуть свою ділову репутацію, і є ті, хто порушують ці правила. Хоча є ще й напівтони. Агентства, які працюють «по білому», ніколи не будуть брати оплату за свої послуги із здобувача, зокрема при пошуку роботи за кордоном (адже, згідно з міжнародними нормами, послуги посередника оплачує роботодавець), а також у доступній формі роз'яснять права і зобов'язання при працевлаштуванні перед підписанням трудового договору. Єдиним офіційним джерелом даних про працевлаштування українців за кордоном є звітність, що подається ліцензованими посередниками. У 2018 році за кордоном було працевлаштовано через таких посередників 97 098 осіб. За експертними оцінками, у зовнішній трудовій міграції брали участь у 2018 році щонайменше 3 мільйони осіб. Виходячи з цього, а також враховуючи той факт, що більшість трудових мігрантів продовжують виїжджати на роботу в інші країни самостійно або через нелегальних чи «сірих» посередників, я бачу великий потенціал для підвищення ефективності роботи посередників, які працюють цілком легально і цінують свою репутацію. Вважаю, що правила, які регулюють діяльність приватних агентств зайнятості, повинні бути переглянуті. Однією зі своїх цілей ми бачимо приведення законодавства у відповідність до Конвенції Міжнародної організації праці № 181 «Про приватні агентства зайнятості». Ринок посередницьких послуг з працевлаштування розвивається. Необхідно дати визначення «приватного агентства зайнятості», розширити види послуг, які можуть надавати такі агентства, модернізувати правила гри на ринку. На мій погляд, держава не повинна ускладнювати умови виходу на ринок. Однак регулювання діяльності таких агентств необхідно вдосконалити і привести до європейських стандартів.
- Чи відчули роботодавці скасування бар'єрів для найму іноземців? Як це відобразилося на ринку праці?
– Не можу сказати, що особливі бар'єри існували. При сьогоднішньому розвитку державних електронних послуг навіть попередній порядок оформлення дозволів на роботу міг би дотримуватися з деякими уточненнями. Зміни, які були внесені до Закону України «Про зайнятість населення» у 2017 році щодо процедури оформлення дозволів на роботу для іноземців, мають свої переваги, свої недоліки і деякі спірні процедурні моменти, які відображаються саме на роботодавцях. Перевага – у скороченні пакета документів і терміну на оформлення дозволів на роботу.
Хочу звернути увагу на негативні наслідки для ринку праці після зміни процедури. Можу сказати, що після законодавчих новацій велика кількість компаній, які потребують іноземних фахівців, не можуть їх найняти без використання «щілин» у законі. Не можу погодитися з тим, що українська економіка зацікавлена насамперед у залученні високооплачуваних, а не висококваліфікованих іноземних працівників, що простежується з нових умов найму іноземців. Наприклад, через неможливість платити зарплату в розмірі десяти мінімальних спеціально укладають трудові договори на неповний робочий день. Така практика особливо характерна при наймі представників робочих, технічних спеціальностей або фахівців середньої ланки. З'являються фірми-одноденки, які створюються з метою отримання дозволів на роботу для іноземців як для засновників. Також багато компаній фіктивно оформляють іноземців як відряджених, що виводить їх з-під дії українського законодавства про оплату праці та про соціальне страхування. До речі, у 2018 році державною службою зайнятості було видано 16 200 дозволів на роботу для іноземців.
Розмову вів Віталій ДУДІН, «Юридическая практика»